уміння володіти

ВОЛОДІННЯ - суспільно-особистісний спосіб взаємодії життєдіяльності суб'єкта із соціальною реальністю, який полягає у підпорядкуванні останньої або певних її фрагментів його волі, меті, у досягненні панування над ними для перетворення їх у надійний засіб самовизначення. У соціумі В. є формою вияву та способом існування влади. Володіти соціальними зв'язками, життєвою ситуацією, суспільним явищем, іншою людиною - означає вміти підкорити їх власній волі, зробити засобом власного самоутвердження, тримати їх у покорі, контролювати і управляти ними. Визнання людьми В., як факту життя, примушує їх дотримуватись вимог соціальної ієрархії, субординації та координації відповідних зв'язків та стосунків. Звідси випливає, що В., з одного боку, є засобом самоствердження суб'єкта в системі універсальної соціальної взаємодії суспільства, а з другого - формою вияву влади. Володіти у соціальному плані означає випереджати події власного життя, бачити тенденції його розвитку, знати й уміти опертися на них у реалізації життєвих планів і переконань. Соціальне В. являє собою особливий різновид зв'язку суб'єкта і предмета соціальної дії, котрий не завжди схоплюється юридичними нормами. Володіє той, хто йде першим, хто глибше, далі і швидше бачить предмет у тенденціях його розвитку, вміє надати цим тенденціям адекватної соціальної форми. Як і все у суспільстві, В. розподіляється нерівномірно, набуваючи певної ієрархічної структури залежно від місця даного суб'єкта в системі статусних стосунків громадян. Вищий статус передбачає більший масштаб В., а, отже, і більшу міру панування суб'єкта над обставинами. Наймогутнішим суб'єктом В. виступає держава, а в державі - бюрократія, як особлива корпорація професійних управлінців Н. ижче в ієрархії соціальної могутності стоять суб'єкти, які за масштабом В. менш значимі й могутні - це соціальні інститути, відомства, великі соціальні групи, класи, клани, організації та їх різноманітні об'єднання. Найнижчі щаблі ієрархії соціального В. займають суб'єкти, котрі володіють лише своїм тілом та елементарними життєвими обставинами.

ОСВОЄННЯ - категорія людського світовідношення, що відображає процес універсальної соціальної взаємодії людини і світу, перехід індивідуального в соціальне і навпаки, трансформацію людськими індивідами свого життєвого досвіду у власні якості, світоглядні орієнтації, установки, здібності, уміння. Процес О. соціальної реальності активністю суб'єкта, тобто включення реальності у світ суб'єкта, сферу його життєдіяльності, веде до того, що вона стає реальністю, пристосованою до способу дій суб'єкта і несе на собі відбиток його волі. У цьому зв'язку освоїти щосьозначає зробити його своїм з метою функціонального використання (напр., як засобу досягнення мети, предмета задоволення потреби тощо). О. - складний, багатогранний і суперечливий процес людської життєдіяльності, що безпосередньо визначається потенціалом соціального статусу її суб'єкта, який задає масштаб та способи О. соціальної дійсності, виокремлення з неї неосвоєної реальності у формах, що задовольняють вимоги буття, потреби та інтереси людини. О. являє собою цілеспрямований вольовий процес життєдіяльності соціальних суб'єктів, що передбачає мету, засоби її досягнення, поділ світу на даний і належний, перетворення власного світовідношення із даності в проблему та вирішення останньої. Своїм результатом О., як правило, має громадянську позицію особи. Наявність у індивідів комплексу неповноцінності, девіантної поведінки свідчить про спотворений характер соціального О. О. абсолютно суверенне і відбувається виключно на основі добровільного прагнення індивідів. Тільки реальний процес життя, необхідність соціально діяти адекватним чином примушують людських індивідів освоювати навколишній світ, перевіряти у спілкуванні свої знання, життєвий досвід, набуті уміння. Розрізняють три загальних типи О.: духовне, практичне і духовно-практичне. Однак у соціальному плані О. може бути диференційоване також стосовно міри приналежності освоєного фрагмента соціальної дійсності відповідному суб'єктові та характеру маніпулювання ним, тобто О. може виступати як присвоєння, привласнення, володіння, користування. Конкретизуючи зміст категорії "соціальна взаємодія", поняття "О." відображає той аспект активності соціального суб'єкта, який пов'язаний із процесом вольової "суб'єктивації" соціальної реальності, перетворення її на його надбання, приналежність, засіб, цінність тощо. Однак це поняття ще не досить досліджене в соціальній філософії.

УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОЮ (екологічний менеджмент) - поняття, яке обіймає такі сфери людської діяльності, як раціональне природокористування, або раціональне використання природних ресурсів, а також управління діяльністю в галузі довкілля. Система екологічного менеджменту має бути невід'ємним складником стратегії будьякого підприємства чи компанії, що має справу із впливами на довкілля. Концепція екологічного менеджменту компанії вперше була застосована в Європі в Нідерландах 1985 р. і згодом набула широкого поширення в компаніях бага - тьох країн Зх. Європи і США. В деяких країнах розроблені національні стандарти екологічного менеджменту. На сучасному етапі екологічний менеджмент визначається також як сфера діяльності, спрямована на охорону природних екосистем. Це визначення екологічного менеджменту прийшло на зміну попередньому розумінню менеджменту як діяльності, пов'язаної здебільшого із використанням природних ресурсів. Сучасне розуміння У. п. вимагає нового осмислення екосистем і біорозмаїття. Збереження біологічного та ландшафтного розмаїття - це лише частина екологічного менеджменту. Спеціалісти в цій галузі повинні не лише володіти багатоаспектними знаннями в галузі природничих наук, а й бачити специфічні проблеми, зумовлені політичним, соціальним та економічним контекстом. Таким чином, У. п. вимагає контекстуального мислення. Воно має розглядатись як еволюційний процес, оскільки екосистемний контекст є розмаїтим, комплексним і динамічним. З огляду на це, виділяють наступні аспекти У. п.: ієрархічний контекст, екологічні межі, екологічна інтегрованість, збір даних, моніторинг, адаптивний менеджмент, міжгалузева (міжвідомча) взаємодія, організаційні зміни, інтегрованість людини в природу та її цінності.

ПРИВЛАСНЕННЯ - процес соціального формування, вдосконалення та відтворення суб'єктами життєдіяльності відносин власності (належності, володіння, розпорядження, користування). Здійснюється шляхом оволодіння і володіння соціальними суб'єктами об'єктом власності, набуття ними відповідних статусів власника і невласника та закріплення останніх у системі цінностей соціального престижу, у нормах права, моралі, звичаях, традиціях, стосунках влади. Детермінується - потребами самоствердження людських індивидів, їх груп у соціумі, спільноті, спільності, суспільстві з метою здобутися на визнання, престиж, славу, гідність, авторитет, соціальну індивідуальність; також способами його здійснення (влада, гроші, праця, підприємництво, гра, утриманство, спадщина та ін.). П. - антипод відчуження. Як атрибут людської життєдіяльності, П. виражає прагнення суб'єктів життєдіяльності до контролю над результатами своєї творчості, опредметнення власних сутнісних сил. Призначення П. полягає в стимулюванні цілісного освоєння людиною навколишнього світу, у наданні самій життєдіяльності людини осмисленого, а не лише доцільного характеру. У структурі форм людської життєдіяльності П. утворює реальні підстави для виникнення, утвердження та вдосконалення підприємництва. Завдяки П. здійснюються людські сподівання, а їхня чинність набуває статусу об'єктивності, унаочнюється. П. - це вміння людини надавати предметам соціальної реальності відповідної власної, персональної, індивідуалізованої форми Р. азом з тим у процесі П. суб'єкти життєдіяльності здобувають можливість піднестися над рівнем власного егоїзму з метою визначення "мого", "власного", "свого", "нашого", а також "чужого", "їхнього", "нічийного". У привласненні виражається спроможність людей (як окремих індивідів, так і соціальних груп, а також націй, народів, держави) до формотворчої діяльності, уміння дати раду результатам власної перетворювальної життєдіяльності, тобто не тільки володіти ними, а й нести за них відповідальність Я. к процес соціального формування, П. сприяє наданню соціальним зв'язкам і відносинам власної адекватної форми.

1) управління, керування; керівництво; завідування; менеджмент

2) збірн. адміністрація, дирекція

3) уміння поводитися; уміння володіти (інструментом); уміння справлятися (з роботою)

4) хитрощі, викрут

5) заст. чуйне ставлення (до людей)

* * *

1) керування, управління, завідування; менеджмент

2) ( the management) правління; дирекція, адміністрація

3) уміння володіти ( інструментом); уміння справлятися ( з роботою)

4) хитрість, виверт

5) icт. обережне, дбайливе, чуйне ставлення ( до людей)

- perpetuity of the king

1) керування, управління, завідування; менеджмент

2) ( the management) правління; дирекція, адміністрація

3) уміння володіти ( інструментом); уміння справлятися ( з роботою)

4) хитрість, виверт

5) icт. обережне, дбайливе, чуйне ставлення ( до людей)

витримати

влаштовувати

влаштувати

вмістити

вміщати

вміщувати

володіння

володіти

держати

провести

проводити

тримати

триматися

витримати

відняти

влаштовувати

влаштувати

вмістити

вміщати

вміщувати

володіння

володіти

втримати

держати

підтримайте

підтримати

підтримувати

провести

проводити

прогодувати

прокормити

тримати

триматися

удержати

утримати

1) (действие) лісоволодіння, володіння лісом;

2) (собственность) лісовласність (-ности).

уміння володіти собою, самовладання

* * *

самовладання, стриманість; уміння володіти собою

* * *

уміння володіти собою

* * *

стриманість; самовладання; уміння володіти собою

* * *

n; = self-control